Однією з характерних особливостей української вишивки є яскраво виражена самобутність окремих етнографічних регіонів, таких, як Полтавщина, Київщина, Чернігівщина, Гуцульщина, Поділля тощо.

   Кожна місцевість має і свої улюблені техніки, їх традиційне колірне вирішення. Так класичною технікою Поділля є низь чорного або червоного кольорів, які лягають густими, насиченими лініями геометричного орнаменту. Для Київщини типове набірування, для Волині – занизування, для Полтавщини – лиштва. Крім технік, поширених тільки у певному регіоні існують такі, що зустрічаються повсюди. У кожній місцевості вони ви-ступають у різній колірній гамі, що й створює їх різноманітність. Так на Полтавщині вирізування і виколювання завжди білого і сірого кольору; на Київщині – червоного іноді чорного; на Поділлі – багатоколірне: червоне, чорне, біле, жовте.

   В український вишивці органічно співіснують рослинний і геометричний орнаменти. Геометричні мотиви, такі як ромб, розетки, хрестоподібні фігури, стали основою східнослов'янського узору.

   Найпоширенішим є мотив ромба, який набуває різноманітних окреслень. Ускладнюється не тільки внутрішній простір, а й зовнішній контур. Ромб – мотив вишивки і ткацтва Волині, Поділля, Полтавщини.

   Зіркоподібний мотив – це розетка, що складається з восьми витягнутих паралелограмів, з'єднаних попарно. Між парами існує невеличкий ромбоподібний просвіт. Мотив характерний для Полтавщини, Київщини, Чернігівщини. На Волині та Поліссі пари паралелограмів з'єднані разом.

   На Україні архаїчні форми орнаментації зустрічаються в подільських рушниках, у вишивці Чернігівщини, Полтавщини. Це зображення фантастичних диво-птахів, грифонів, сирен, жіночої фігури з розширеним до низу трикутним одягом, піднятими до гори руками, головою увінчаною обабіч зображеннями птахів.

   Довершеність і різноманітність вишивки залежить від орнаментальної композиції, від вибору техніки виконання. Це різноманітні шви, які виконуються по заздалегідь нанесеному малюнку на полотні, а також шви рахункові, що виконуються по рахунку ниток полотна – основи і піткання. До рахункових технік можна віднести і ажурні техніки, художній ефект яких побудований на наскрізних прозорих композиціях.

   Особливістю вишивки є поєднання їх до 10-15 одночасно. Назви походять від засобів виконання – "вирізування", "виколювання", від того, який предмет вишивається : рушник — "рушниковий шов", від назви місцевості – "старокиївський шов", "городоцький шов". Назви багатьох технік походять від того, як виглядає даний шов, що він нагадує: «курячий брід», «солов'їні вічка», «гречка», «вівсяночка».

   Характери вишивки, вибір малюнка, колірного вирішення залежить від призначення одягу. Вишивка розташовувалась у місцях зумовлених загальною композицією виробу, його кроєм. Особлива увага приділялась вишивці сорочки. На будень вишивали просто, скромно, на свято – складніше й багатше, найпишніше – весільні і дівочі сорочки.