Народна художня вишивка України при своїй єдиній стильовій ocнові дуже різноманітна. В кожній області вона має свої відмінності. Подільські вишивки виділяються серед багатої мистецької спадщини вишивок України своїм колоритом, орнаментикою та складною технікою виконання.

   Для подільських сорочок характерна барвистість і різноманітність швів. Найтиповішим є змережування «павучками», якими примережують уставки на рукава, клинці. Використовується і кольорова мережка — «шабан». У різних варіантах повторюються дві основні техніки — хрестик і низь, а також декоративний шов «качалочка», який зберіг орнаментальні мотиви давньої вишивки. Подільська вишивка особливо багата на візерунки: центральні мотиви у вигляді ромбів здебільшого розміщуються між двома горизонтальними лініями. Трикутник, що утворюється між лінією і ромбами, вишивається звичайними скісними лініями у вигляді завитків («баранячі роги»). В орнаментах подільських вишиванок переважає один колір — чорний з більшим чи меншим вкрапленням червоного, синього, жовтого, зеленого. Найбільш поширені одноколірні (червоні та чорні) вишивані сорочки, значно рідше — дво- та трикольорові.

   Велике багатство техніки вишивання характерне для Вінниччини: низь, хрестик, стебнівка, настипування, верхоплут, зерновий вивід, вирізування; різноманітні види чорних, білих та кольорових мережок. Поряд з основними швами застосовуються й допоміжні — штапівка, стебнівка, контурні шви, яким обрамляють та з'єднують окремі елементи композиції.

   Своєрідним центром мистецького вишивання на Поділлі є село Клембівка на Ямпільщині. Клембівчани одні з перших на Україні одержали звання майстрів народної творчості. Художні вироби фабрики «Жіноча праця» відомі у всьому світі, вони експонуються на різних виставках та міжнародних ярмарках, неодноразово їм було присуджено золоті медалі.

   Принцип поєднання ажурних швів типовий для всіх районів України, однак колористичне і технічне вирішення різне в кожній місцевості.

   Виходячи з локальних відмінностей української вишивки, які позначались у колориті, техніках виконання, типових орнаментальних мотивах і композиціях, умовно здійснено етнографічне районування території: Середнє Подніпров'я, Полісся, Поділля, Південь, Карпати і Прикарпаття, Буковина.

   До Середнього Подніпров'я належать – Київська, Полтавська, Чернігівська, Житомирська, Сумська, Черкаська, Харківська, Кіровоградська, Луганська області.

   Для полтавських сорочок характерні такі шви: хрестик, подвійний прутик, зубчики, вирізування, лиштва, виколювання, верхоплут, пухлики, шкірочки. Поєднання лиштви з мережками або вирізуванням дає один із найдосконаліших типів вишивки, що був особливо поширений на Полтавщині.

   Сорочки вишиваються переважно білими нитками, зрідка охристими і сірими.

   На Чернігівщині – геометричний або рослинний орнамент вишивається білими і охристими нитками, або з вкрапленням червоного та чорного. Сорочки змережуються чернігівською розшивкою (червоним, білим, чорним), або чернігівським прутиком (білим).

   Вишивкам Київщини властивий рослинно-геометричний орнамент із стилізованими гронами винограду, цвітом хмелю, восьмипелюстковими розетками, ромбами, квадратами. Основні кольори вишивок – білий, червоний, відтінений чорним. Трапляється також жовтий колір, зрідка сірувато-блакитний. Сорочки оздоблюються гладдю, занизуванням, набіруванням, хрестиком.

   Для вишивок Черкащини характерний рослинний орнамент, який складається з грон винограду, ягід, невеличких квіточок. Можуть виконувати сорочки з червоною лиштвою і прикрашати їх чорною штапівкою. Збереглася традиція вишивки сорочок білим по білому.

   На рушниках Полтавщини, Київщини, Чернігівщини – широкого розповсюдження набула орнаментація з пишних рослинних форм: гілки з квітами, що складені в букет, дерево-квітка, вазон-квітка. На полотні малюнок наносили по вільному контуру. Контур обводився стебловим швом, а поле квіток, листків, птахів заповнювався «штапівкою», лічильною лиштвою, утворюючи невеличкі квадратики, ромбики, вертикальні смуги і хвилясті лінії. На Київщині стібки лягають рельєфними, опуклими масами червоного кольору. Тут застосовують "старокиївський шов".

   На Полтавщині рушники виконувались виключно червоним кольором, на Чернігівщині і Київщині додавали синій, на Дніпропетровщині – зелений і жовтий. .

   Полісся охоплює територію сучасних Волинської, Рівенської, Житомирської та північних районів Київської, Чернігівської і Сумської областей.

   Вишивки Полісся прості і чіткі за композицією. Ромболамана лінія геометричного мотиву повторюється кілька разів. Вишивка виконується червоною або червоною і чорною штапівкою за геометричним малюнком. Крім вишивки хрестиком поширена техніка «занизування» – імітує візерункове човникове ткацтво. Лінія повторюється у вигляді стрічки, що тягнеться у горизонтальному або вертикальному напрямку.

   До Поділля відносяться Вінницька, Хмельницька і східна частина Тернопільщини. В орнаментах переважає один колір – чорний з більшим чи меншим вкрапленням червоного, синього, жовтого чи зеленого.

   На Тернопільщині рукав сорочки вишивають суцільними масами орнаменту чорного або бордового кольору виконані вовняною ниткою.

   На Хмельниччині вишивали низь чорного, бордового і темно синього кольору.

   На Вінниччині визначені села Клембівка і Городківка в яких здавна займалися вишивкою. Широко використовують різноколірну мережку «шабак», з чорними, білими, жовтими, червоними, синіми нитками, а також поверхневі шви: «штапівка», «стеблівка», «ретязь». Поверхниця виконується темно охристими нитками. Вишивка білим по білому у Клембівці, на відміну від вишивки на Полтавщині, визначається компактністю ювелірно розроблених мотивів, застосуванням філігранних технік «солов'їні вічка», «зерновий вивід», «довбанка», лічильна лиштва.

   Сорочки вишиті білим або жовтим, охристим були весільними і тому оздоблювались особливо ретельно.

   Класичною технікою Поділля є низь чорного і червоно-чорного кольорів, з геометричним орнаментом.

   Рушники на Вінниччині з рослинно-геометричним або геометричним орнаментом. Вишивальниці відтворювали на полотні фантастичних коней з крилами, грифонів, диво — птахів, вершників, жіночі фігури з розширеним до низу трикутним одягом і птахами в піднятих до гори руках.

   До Буковини відноситься Чернівецька область.

   Яскраво прикрашались рукави сорочок в техніці низь, настил, хрестик, мережки. Вишивали різнокольоровими вовняними, бавовняними нитками, використовуючи шовк, золоту і срібну нитки, металеві пластинки – лелітки. Основу орнаментації складають дрібні геометричні мотиви у поєднанні з герметизованими рослинними формами яскравих червоних, блакитних, жовтих, зелених тонів. Нижня частина рукава жіночої сорочки оздоблюється вертикальними смугами, з яких центральний «стовп» має форму рослинної гілки з стилізованим листям та квітами, або принцип ритмічного чередування навкісних смуг, що складаються з дрібних геометричних мотивів.

   Північне Прикарпаття – Львівщина і частково Тернопільщина, гірські районі Карпат – Івано-Франківська, частково Львівська область та Закарпаття.

   На Львівщині кожному виду одягу відповідає визначна техніка, колорит, орнаментальні мотиви. В Яворівському районі вишивали чорними і червоними нитками. Узори складалися з дрібних мотивів – «кривульок», «пупочок» у техніці стебнівка, хрестик. Майстрині сміливо користувалися жовтими, синіми, зеленими, червоними нитками, створюючи декоративно-виразні рельєфні узори рослинних орнаментів. Домінуючим кольором виступає червоний з додаванням вузеньких смуг зеленого і синього.

   Закарпаття відзначається різноманітністю технік виконання і колірної гамми, застосування бісеру, стеклярусу, металевих леліток. Рукави жіночих сорочок оздоблені густо без пробілів, «кучерявим швом», «заволіканням», а також прозорим шитвом (мереживом).

   Гуцульщина охоплює гірські районі Івано-Франківської і Чернівецької областей.

   У верховинський вишивці домінує чорний колір, орнаменти утворюються від різноманітних комбінацій ромбів і трикутників. Вишивка Космацького району виділяється своїм жовтогарячим колоритом, що утворюється завдяки поєднанню жовтого, помаранчового, темно-червоного кольорів з незначним додаванням зеленого та чорного.

   Поширені кептарі, сердаки, кожухи декоровані аплікаціями. З'єднуючи шви обшивались довкола вовняними нитками яскравих кольорів, підкреслюючи простоту крою, нашивали вовняні ґудзики, китиці.